Публікації

Євробачення – фокус на правах ЛГБТ в Україні

Євробачення – фокус на правах ЛГБТ в Україні

Автор Монті Монкріфф
Переклад Наталії Сліпенко
Оригінал статті опубліковано на сайті London Friend

Директор британського благодійного ЛГБТ-фонду London Friend Монті Монкріфф нещодавно відвідав Київ і дізнався більше про рівність для ЛГБТ в Україні перед тим, як країна прийматиме цьогорічний Пісенний конкурс Євробачення.

Якщо ви мене знаєте або стежите за мною на Твіттері, ви навряд чи могли пропустити, що я величезний фанат Євробачення. Це хобі (а хтось назвав би це манією) триває цілий рік, оскільки я беру участь у багатьох заходах для фанатів, які відіграють важливу роль в моєму соціальному житті, коли я не займаюся питаннями рівності для ЛГБТ. Час від часу ці дві пристрасті поєднуються, і саме так сталося, коли мене запросили у Київ, цьогорічне місто-господар Євробачення, і дали можливість познайомитися з місцевими ЛГБТ-активістами й активістками. Ось про що я дізнався.

Євробачення віддавна підтримує зв’язок із ЛГБТ-аудиторією, і цей зв’язок існує на більш глибокому рівні, ніж поверхневий квір-перформанс під час конкурсу. Ще в 1961 році переможна пісня Nous Les Amoureux постала з давньої традиції закодованого значення з гомосексуальною інтерпретацією історії забороненого кохання. ЛГБТ не лише спостерігачі на Євробаченні, ми в центрі уваги, нас відзначають на сцені, і серед нас є переможці, такі як трансгендерна жінка Дана Інтернешнл, драґ-квін Кончіта Вурст і наша власна остання переможниця з Британії Катріна, з гурту Katrina & The Waves.

Права ЛГБТ стали важливим підтекстом в історії Євробачення, оскільки, незважаючи на те, що задумувався цей конкурс як позаполітична подія, геополітика і соціальна політика вже давно є його невід’ємною частиною. Виступ фінської конкурсантки 2013 року Крісти Зіґфрід з піснею “MarryMe” закінчується тим, що вона цілує свою дружку, щоб висловити свій протест проти тодішньої затримки у питанні одностатевих шлюбів у її країні. Відень привітав гостей зображеннями одностатевих пар на світлофорах, і цю жартівливу фішку потім використали в інших містах світу. Швеція включила пікантні жарти у сценарій своїх ведучих, щоб відзначити численних чоловіків-геїв в аудиторії.

Тікаючи від радянської тіні

Після розпаду Радянського Союзу і Югославії багато країн, які щойно здобули незалежність, з радістю приєдналися до Євробачення, і їхні зусилля були щедро винагороджені. У новому тисячолітті ми побачили перемоги Латвії, Естонії, України, Сербії, Росії й Азербайджану, а оскільки до перемоги додається право на проведення конкурсу, наступного року ми їхали в ці країни. Це часто викликало питання про безпеку в численних ЛГБТ-фанатів, які їздять на конкурс щороку, і змушувало детальніше придивитися до прав ЛГБТ у країні, яка приймає Євробачення, як це відбувається і зараз, під час другого відвідування України. Мені особливо цікаво дізнатися більше про ситуацію тут, оскільки студентом я жив у колишньому СРСР, про що я вже писав раніше.

Щоб зрозуміти ситуацію ЛГБТ в Україні, потрібно дещо знати про новітню історію цієї держави. Вийшовши з колишнього Радянського союзу, Україна зіштовхнулася з внутрішнім конфліктом та проблемами з іміджем, і в чомусь досі залишається в тіні своїх сусідів-росіян. Націоналізм та заборонена за часів комунізму релігія відроджуються у деяких регіонах, а це створює відчутні перешкоди для тих, хто прагне наблизити країну до Європи та більш толерантних цінностей. Революція Євромайдану призвела до кривавого протистояння між проросійським урядом та тими, хто прагнув більш ліберального майбутнього, і мої знайомі з України кажуть, що ця революція залишила по собі відчуття оновленої енергії в українському громадянському суспільстві.

Міжнародні події, такі як футбольний чемпіонат Євро 2012 та Євробачення, надають країні можливість створити власний бренд та продемонструвати зовнішньому світу новий образ. Коли я запитав у місцевих та організаторів цьогорічного Конкурсу, чи друга спроба прийняти Євробачення важливіша за першу, вони були одностайні. Для них це важить набагато більше, ніж у 2005 році. Є можливості, які потрібно використати.

Ці можливості були ключовим фактором у плануванні цьогорічного КиївПрайду. На круглому столі з місцевими ЛГБТ-активістами й активістками, куди нас запросили наші організатори з Британських Рад в Україні, вони розповіли, що спершу подумали про те, чи не провести свої заходи одночасно з Євробаченням. Проте пізніше відмовилися від цієї ідеї, і Прайд у Києві натомість пройде у червні. Минулого року Марш Рівності у Києві відбувся лише втретє після кількох років скасувань і протистояння з боку влади. Йому знову погрожували розправою праворадикали, а в день Маршу відбулися незначні протести, але він вперше пройшов без серйозних інцидентів.

Ризик агресії, залякування і насильство, на жаль, залишаються реальністю для багатьох ЛГБТ в Україні, в соціальній атмосфері, де населення, в цілому, погано розуміє питання ЛГБТ, а це тільки примножує страх перед камінг-аутом або видимістю. 5000 поліцейських та 1200 службовців Нацгвардії були задіяні, щоб забезпечити безпеку Маршу 2016 року, 30-хвилинного заходу в центрі міста – значно більше за 1500 учасників (яких після заходу направили до таємного пункту, звідки всі розійшлися по домівках, щоб уникнути нападу з боку ультра-націоналістичних груп). Але правоохоронці, які захищають учасників Прайду – вже величезний прогрес в Україні після численних невдалих спроб вийти на вулицю. На підтримку Маршу висловилися 7 народних депутатів, медіа також говорили про нього переважно схвально. Це маленький, але важливий крок уперед для місцевих активістів й активісток, лише затьмарений усвідомленням того, що учасників і учасниць закликали не одягатися у легкозаймисті речі на випадок насильства.

Маленькі законодавчі кроки

Прайд важливий не лише через його символічне значення та видимість, а й через його здатність прискорювати зміни. КиївПрайд класифікується як пріоритетна подія для Європейського Регіону Міжнародної асоціації лесбійок і геїв (ILGA Europe). У їхньому рейтингу рівності прав для ЛГБТ RainbowEurope Україна займає плачевно низьке місце.  З результатом у 13% Україна лише трохи випереджає Азербайджан (останнє місце з результатом у 5%), Вірменію і Росію (по 7%) та Туреччину (9%). Одностатеві стосунки легальні, з однаковим віковим цензом сексуальної згоди – 16 років, але партнерства все ще не отримали законодавчого визнання. Доступ до медичних послуг, щоб здійснити перехід, та легальна зміна статі можливі з 1992 року, однак ці послуги надаються зі значними перешкодами й дискримінацією, а операція зі зміни статі дозволяється лише людям віком від 25 років. (ЛГБТ-активісти, з якими я познайомився, розповіли, що видимих транс-активістів і активісток досить мало, натомість більшість людей вважають за краще здійснити перехід і жити приховано.) Важлива поправка до Трудового кодексу, прийнята у 2015 році, захищає трудові права ЛГБТ, але прогрес щодо змін у законодавстві у цілому залишається дуже незначним.  

В культурному аспекті відбулися деякі позитивні зміни, зокрема, в Києві є два великі ЛГБТ-клуби, хоча в інших регіонах їх бракує. Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» вже 15 років включає програму ЛГБТ-кіно «Сонячний зайчик». А ще мене вражає оптимізм активістів й активісток, яких я зустрічаю. Вони кажуть мені, що більшість молодих українців не мають нічого проти ЛГБТ, і насправді більшість населення, ймовірно, толерантно ставиться до приватних стосунків, однак більшість людей просто не знають, як говорити про ЛГБТ-питання. В публічному просторі їх іноді використовують, щоб викликати страх, наприклад, коли стверджують, що ближчий зв’язок України з ЄС змусив би Україну легалізувати одностатеві шлюби. Хоча я знаю, наскільки багато ми досягли у сфері рівності для ЛГБТ тут, у Великобританії, я відразу згадую, як противники одностатевих шлюбів використовували нашу ідентичність для нагнітання страху та паніки лише кілька років тому. Аргументи, які проти нас використовують наші опоненти, однакові по всьому світу – можливо, ми й самі лише на кілька кроків попереду?

Міжнародна підтримка

Вимога рівності для ЛГБТ має надходити з різних джерел, і, як і в Британії, вона повинна також залучати інших. Зокрема, в Україні права ЛГБТ підтримує Посольство Великобританії. Нинішня посолка в Україні Джудіт Гоф – відкрита лесбійка, яка живе з партнеркою та дітьми. Мене запросили на сніданок у її резиденції, і в мене склалося враження, що вона насолоджується тим, як кидає виклик стереотипам про себе і про ЛГБТ в цілому. Коли вона просто відвідує заходи зі своєю партнеркою, це вже в якійсь мірі змінює погляди (хоча вона кинула виклик і нашим уявленням про те, якою «має» бути посолка, зізнавшись, що була постійною відвідувачкою квір-вар’єте Royal Vauxhall Tavern, коли жила у Лондоні). Вона також величезна прихильниця Євробачення і з нетерпінням очікує на можливості, які воно відкриє.

Гоф не лише ходить на заходи і тисне руки чиновникам: вона розповідає нам про роботу, яку виконує її команда з місцевими ЛГБТ-активістами й активістками та громадськими організаціями, разом із BritishCouncil. Уряд Великої Британії дав обіцянку підтримувати рівність для ЛГБТ по всьому світу, і в Україні ми можемо побачити, як це відбувається на місцевому рівні. Це нагадування про роль, яку зовнішні гравці (уряди, громадські організації, правозахисні організації) можуть відігравати, коли вони чутливо включаються у роботу місцевих активісток і активістів, вчаться в них і допомагають їм наростити потенціал для роботи заради позитивних змін.

Є шлях, який потрібно пройти, і ще багато чого потрібно зробити. Нам надали можливість зустрітися з міською владою Києва, щоб обговорити їхні плани перед Євробаченням.  Виявилося, що ми будемо говорити з самим мером Віталієм Кличко, колишнім боксером, брат якого щойно зазнав поразки в Лондоні від Ентоні Джошуа. Це людина величезної, показної статури, і трохи сюрреалістично обговорювати з ним питання ЛГБТ. Я запитав, чи місто підтримує фінансово громадські ініціативи, такі як КиївПрайд, як це роблять британські установи. У відповідь на запитання я побачив спантеличені обличчя. Цей підхід – така важлива частина роботи центральної та місцевої влади з волонтерським сектором у Великій Британії – тут, вочевидь, навіть не розглядався.

«Шануймо розмаїття»

Цьогорічний слоган Євробачення – «Шануймо розмаїття», і з наших розмов з міською владою Києва стає зрозуміло, що їхні думки про розмаїття стосуються насамперед різних етнічностей і релігій. Коли ми наполягаємо на запитаннях про те, як приймуть – і захистять – ЛГБТ-фанатів, вони поспішають підкреслити, що раді будуть вітати всіх гостей України (а знаючи репутацію українців як людей гостинних, не сумніваюся, що це правда). Однак, очевидно, що представники влади досі не усвідомлюють, що ЛГБТ часто потребують специфічних заходів для гарантування своєї безпеки. (Посольство Великої Британії чудово це розуміє, тому вони опублікували інформацію для тих, хто їде на конкурс, а КиївПрайд опублікував карту місць, дружніх до ЛГБТ.)

Є й інші ознаки прогресу, іноді в найбільш неочікуваних місцях. Коли ми спустилися у величне київське метро, на стінах уздовж ескалатора побачили соціальну рекламу про ВІЛ, де зображуються як різностатеві, так і одностатеві пари. Реклама закликає пройти тест, починаючи нові стосунки, і пропонує безкоштовне тестування. Наші організатори кажуть, що рекламу критикували, але важливо те, що вона там, і вона неймовірно видима, а отже, робить свій маленький внесок у нормалізацію одностатевих стосунків.

У мене склалося враження, що Україна зараз на роздоріжжі. Як і її географічна позиція, вона зазнає впливу Сходу і Заходу, ЄС і Росії, толерантності і консерватизму, колективної європейської ідентичності й націоналізму. Останній залишається серйозною загрозою для ЛГБТ, з дуже реальним ризиком насильства проти тих, хто не ховає власну ідентичність і працює на досягнення прав ЛГБТ та проти дискримінаційних практик. Зміна соціальних норм, яка відіграла критичну роль у підтримці ЛГБТ та досягненні рівності у Великобританії, ще не відбулася в Україні.

Завдяки Євробаченню Україна ненадовго опиниться в центрі уваги, що надасть можливість використати Конкурс як призму, щоб поглянути на права ЛГБТ та ситуацію з іншими правами людини. Громадські організації, які працюють на міжнародному рівні, можуть це використати, щоб привернути увагу (як у випадку Сербії, Росії та Азербайджану, коли вони приймали конкурс), хоча критично важливо не припиняти тиск і після того, як Євробачення закінчиться. Індивідуально, ми можемо заявити про свою підтримку відданості та енергії місцевих ЛГБТ-активістів і груп, висловити розуміння і солідарність щодо їхньої діяльності та тиснути на наші власні уряди, щоб вони ще більше підтримували рівність для ЛГБТ по всьому світу.

Посилання на українські ЛГБТ-групи
КиївПрайд
Гей-альянс Україна
Точка Опори 

Дісклеймер: моя поїздка до Києва була приватною, а не в ролі представника організації London Friend. Я подорожував як представник організації OGAE UK, британського фан-клубу Євробачення (тут можна знайти новини OGAE UK про Київ та подорожні поради). Поїздку організували Британські Ради та Посольство Великобританії в Україні за допомогою фонду GREAT Britain.