Публікації

ІСТОРІЯ КИЇВПРАЙДУ

ІСТОРІЯ КИЇВПРАЙДУ

«КиївПрайд» було засновано у 2012 році групою українських ЛГБТ-активістів та їхнім колегою з Білорусі. В ситуації, коли в країні систематично порушувалися права людини щодо ЛГБТ-спільноти, зростала істерія, спровокована гомофобними та релігійними угрупуваннями, на розгляд парламенту було внесено законопроекти про так звану «пропаганду гомосексуалізму», активна частина ЛГБТ-спільноти просто не могла залишатись мовчазною...

Звістка про намір проведення заходу сколихнула українське суспільство та медіа-простір. Майже в кожному місті України пройшли протестні акції, організовані проросійськими та релігійними силами. В праворадикальних групах у соціальних мережах з'явились заклики до насильства. КиївПрайд був на слуху всюди.

Проте ще більш важливою була підтримка – з боку посольств демократичних країн та окремих дипломатів, правозахисних організацій та міжнародних фондів, ліберальних журналістів та діячів. КиївПрайд зібрав навколо себе багато розумних та енергійних представників спільноти, які згодом долучились до руху.

Тож наприкінці травня 2012 року було проведено перший прайд-тиждень в столиці України. Він зібрав гостей з усієї України та з-за її меж, країн колишнього Радянського Союзу та Західної Європи. Незважаючи на успіх закритих заходів для спільноти, проведення публічної акції було заблоковано хуліганами і радикалами, з якими столична влада не впоралася.

Близько півтори тисячі агресивних праворадикальних молодиків в масках та з битами, релігійні фанатики та ряжені козаки прийшли на місце запланованого Маршу на березі Дніпра, заздалегідь плануючи агресію. Піклуючись про здоров'я та життя учасників, організатори відкликали групи, які вже були на шляху до місця проведення маніфестації.

На імпровізованому брифінгу щодо скасування Маршу двоє членів Оргкомітету – Максим Касянчук та Святослав Шеремет – були жорстоко побиті, до того ж, нападники не побоялися зробити це перед камерами журналістів. Місяць по тому біля власного дому було побито тодішнього голову оргкомітету КиївПрайд Тараса Карасійчука. Жоден з цих злочинів так і не був остаточно розслідуваний.

У 2013 році в рамках «КиївПрайду2013» Марш Рівності успішно відбувся у столиці за участю високих гостей (включно з мером та міськими радниками та радницями Мюнхену, депутатками Європарламенту та представниками посольств та міжнародних правозахисних організацій). До його підготовки офіційно долучилася Amnesty International в Україні та ряд інших правозахисних організацій.

Київська влада, хоч і поставилася до проведення цього правозахисного заходу непривітно (та подала в суд на заборону будь-яких заходів в середмісті), виправила помилки 2012 року і забезпечила для Маршу-2013 посилену охорону силами спецназу.

Марш Рівності 2013 року, який пройшов на проспекті Перемоги в оточенні міліцейських кордонів, повністю розвіяв побоювання жителів столиці про «непристойний» формат цього заходу, оскільки відбувся як хода звичайних людей з правозахисними гаслами. Півгодини, близько сотні учасників та учасниць, кількасот метрів ходи за рівні права змінили ставлення багатьох до спільноти та сколихнули діалог в суспільстві. А спільнота стала ще міцнішою, відвідавши безліч культурно-просвітницьких заходів в рамках Прайд-тижня.

В 2014 році ситуація знову була складною. Участь у заходах Прайд-тижня взяло ще більше членів та членкинь спільноти; інший традиційний захід – Національна конференція ЛГБТ-руху – став частиною програми КиївПрайду.

До Оргкомітету долучилось багато представників мейнстрімних правозахисних організацій. Прайд ріс, міцнів, і багато людей були готові вийти на вулиці Києва з відкритими обличчями під райдужним прапором.

Проте, не склалося. Незважаючи на зміну владі до більш проєвропейської, нові столичні очільники, керуючись гомофобними упередженнями, поставились до Маршу Рівності як до розважальної карнавальної ходи. Вони заявили, що «зараз не час для веселощів» (мер Києва Кличко) і що вони не в змозі гарантувати безпеку учасників (керівництво органів внутрішніх справ). Організатори, основною засадою роботи яких була безпека учасників та учасниць, були вимушені відмовитись від проведення Маршу в таких небезпечних умовах. Ряд активістів, незгодних зі свавіллям влади, провели Райдужний флешмоб біля Арки Дружби Народів. Ситуація навколо Маршу Рівності та позиція влади викликали безліч критики та запитань щодо курсу нашої держави та дотримання прав людини в Україні.

2015 рік став переломним у багатьох аспектах. За місяць до КиївПрайду2015 в соціальних мережах розпочалась широка кампанія в підтримку заходу. Гасло прайду «Права людини — завжди на часі!» було підтримане рядом визначних українських діячок та діячів з царин культури, медіа, мистецтв, правозахисту, а також двома депутатами Верховної Ради.

В заходах прайд-тижня (дискусії, тренінги, воркшопи, виставки, кінопокази, тощо) прийняло участь багато представників спільноти, союзників, зацікавлених осіб з Києва, інших міст України та з-за кордону (як-то делегації Мюнхену, Монреалю, депатути та депутатки Європарламенту, Бундестагу, активісти та активістки з країн СНД, та інші). Ряд ініціативних учасників та учасниць провели на вулицях міста флеш-моб «Спитай мене, чому я йду на КиївПрайд».

Заходи широко висвітлювались в медіа, через що жвава дискусія щодо рівних прав для спільноти розбурхала українське суспільство та досягла найвищих щаблів. Мер Києва Кличко вже традиційно висловився проти проведення Маршу Рівності; ряд консервативних, праворадикальних та релігійних діячів висловлювались категорично проти КиївПрайду та Маршу Рівності, подекуди прямо закликаючи до насилля. Перемовини з міською владою та органами правопорядку були також не з простих. Проте позитивне висловлювання про КиївПрайд з уст Президента Порошенка у відповідь на запитання журналістки Громадського змінило дискурс. «Я не буду приймати в ньому участі. Але я не бачу жодної причини для перешкоджання цьому Маршу, тому що це конституційне право кожного українського громадянина».

Тож наступного дня на Оболонській набережній зібралось близько 300 учасників та учасниць маршу. До представників спільноти доєдналося багато союзників, гостей та відомих осіб з різних прошарків суспільства. Визначним як для КиівПрайду, так і для ЛГБТ-спільноти в цілому стала особиста участь посла Швеції Андреаса фон Бекерата з дружиною, депутатки Світлани Заліщук та депутата Сергія Лещенка.

В щільному оточенні правоохоронців, колона учасників мала змогу промарширувати набережною близько 500 метрів. Під час ходи на мирну демонстрацію було здійснено напад — група агресивно налаштованих праворадикальних молодиків прорвалася всередину оточення та намагалася атакувати учасників та учасниць Маршу. Правоохоронці не допустили зіткнення з колоною та затримали нападників, проте один з міліціянтів серйозно постраждав під час нападу — його було поранено в шию після вибуху петарди, начиненої скалковими елементами.

Після цього інциденту хода під гаслами за рівні права продовжилася; через відмову координування з організаторами Маршу, керівництво міліції, присутнє на заході, змінило схему відходу учасників. Це призвело до того, що учасники та учасниці зазнали атаки праворадикальних груп на шляху з місця проведення ходи. Близько десяти з них було травмовано, ряд хуліганів було затримано під час скоєння масових заворушень.

КиївПрайд2015 був складним. Проте він заклав міцний фундамент для відкритого діалогу щодо рівних прав для ЛГБТ-спільноти та інших меншин, став однією з найвизначніших подій року для всієї країни.

Більше фото та відео з різних років дивіться в нашій галереї - ФОТО І ВІДЕО