Публікації

Огляд ситуації ЛГБТ в Україні

Огляд ситуації ЛГБТ в Україні

З часів Революції Гідності в становищі української ЛГБТ-спільноти намітилися суттєві зміни. Завдяки курсу на європейську інтеграцію, а значить підтримку цивілізаційних європейських цінностей, нова українська влада взяла на себе обов’язок по дотриманню прав людини, в т.ч. для ЛГБТ-людей.

Законодавча сфера

В 2015 р. була прийнята Національна стратегія в сфері прав людини на період до 2020 р.[1] Нажаль, при її розробці, до тексту не вдалося включити відкрите згадування ЛГБТ як вразливої до дискримінації соціальної групи, але в План дій[2] на виконання Нацстратегії увійшли майже усі заходи, які були запропоновані українськими ЛГБТ-організаціями. Насамперед, включення СОҐІ до профільного антидискримінаційного закону, посилення кримінальної відповідальності за гомофобні та трансфобні злочини, розробка законопроекту про реєстровані партнерства для одностатевих пар, а також врегулювання питання зміни і корекції статі. Але наразі ці ініціативи залишаються лише на папері і їх виконання залежить від того, наскільки ретельно та наполегливо українська ЛГБТ-спільнота буде контролювати їх реалізацією з боку держави.

В листопаді 2015 р. Верховна Рада прийняла поправку[3] до Кодексу законів про працю, якою ознаки СОҐІ вперше в історії України відкрито увійшли до законодавства на рівні закону, а саме була заборонена дискримінація в трудових відносинах за цими ознаками.

Впродовж 2015 р. на рівні президентської Конституційної комісії тривали запеклі, але конструктивні дискусії щодо внесення СОҐІ, як захищених ознак, до антидискримінаційної статті нової редакції Основного закону[4].

Держава та суспільство

На відміну від попередніх років, традиційна гомофобна риторика, притаманна українському політикуму, зіткнулася з протилежними, дружніми до ЛГБТ висловлюваннями та діями помітних політиків нової генерації, таких як депутати ВР Сергій Лещенко та Світлана Заліщук, які взяли участь у київському Марші Рівності 2015 р., голова Комітету ВР з прав людини Григорій Немиря та деякі інші.

До Уповноваженої ВР з прав людини Валерії Лутківській, яка з самого початку находження на цій посаді, послідовно висловлювалася на підтримку прав ЛГБТ, додалися такі високопосадовці українського уряду, як голова МЗС П. Клімкін та заступник міністра юстиції з питань євроінтеграції С. Петухов, які також неодноразово висловлювалися на підтримку прав ЛГБТ в контексті європейського вибору України.

Вперше позитивно про права ЛГБТ публічно висловився глава держави: коментуючи проблеми з проведенням Маршу рівності2015 р. у Києві, президент Петро Порошенко зауважив: «Я ставлюся до Маршу рівності як християнин і як президент-європеєць. Це поєднувані речі. Я не буду в ньому брати участь, але я не бачу жодних підстав, щоб хтось йому перешкоджав, бо це є конституційне право кожного українського громадянина»[5].

Центральний апарат Національної поліції України почав реєструвати та взяв під особливий контроль злочини ненависті не лише за закріпленими в Кримінальному кодексі ознаками (національність, етнічне походження та релігійні переконання), а і за ознаками СОҐІ, яких поки бракує в Кримінальному кодексі. Натомість поліція в регіонах, яка, по суті, складається все ще із тих же кадрів, які залишилися з попередніх часів, не вважає за потрібне діяти по новому. Непоодинокі випадки відмови в реєстрації злочинів проти ЛГБТ чи їх недбалого розслідування. Залишають бажати кращого і дії (точніше, бездіяльність) правоохоронців під час ЛГБТ-акцій. Це, в першу чергу, стосується забезпечення безпеки учасників та учасниць Маршу рівності 2015 р. у Києві одразу після його закінчення[6] та Фестивалю рівності у Львові в березні 2016 р.[7]

Українські суди в тих нечисленних випадках, що стосуються захисту прав ЛГБТ, виносять відверто неправосудні рішення. Прикладами цього є заборона публічних акцій ЛГБТ в Одесі (Одеса-Прайд-2015)[8] та вже згаданого Фестивалю рівності у Львові[9]. Натомість обвинувачені у злочинах на ґрунті гомофобії отримують вкрай м’які вироки – замість того, щоби кваліфікувати мотив гомофобії як обтяжуючу обставину, суди толкують такий мотив як причину для пом’якшення покарання. Це спостерігалося в справах про підпал столичного кінотеатру «Жовтень»[10] у жовтні 2014 р. під час демонстрації фільму ЛГБТ-програми Міжнародного кінофестивалю «Молодість» та звіряче вбивство гея у Харкові[11] в січні 2015 р.

Разом з тим, церква залишається фактично головним джерелом підтримки та поширення гомофобних упереджень, а також розпалювання ворожнечі та підтримування дискримінації проти ЛГБТв Україні. Будучи інститутом, який має високу довіру у суспільстві, церква впливає на суспільну думку, роздмухуючи гомофобію.

Останнє соціологічне опитування, проведене Київським міжнародним інститутом соціології у лютому 2016 р.[12], демонструє ріст гомофобних настроїв у суспільстві.

Насильство проти ЛГБТ

Гомофобні настрої у суспільстві в цілому, та позиція ультраправих угруповань, які, останнім часом, набирають все більший вплив, привели до катастрофічного зростання випадків гомофобного насильства. Якщо у 2012 р. було зафіксовано 12 злочинів на ґрунті гомофобії, а в 2013 р. – 15, то в 2014 р. – 27, а в 2015 р. - близько 60 випадків насильства проти ЛГБТ[13]. Разом з тим, це явище набуває все більш брутальний характер: вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, використання зброї івибухівки та ін.

Так, наприклад, у серпні 2015 р. було скоєно напад на офіс криворізької ЛГБТ-організації КвірХоум[14]. Тоді близько десятка молодиків в масках увірвалися в приміщення та жорстоко побили волонтерів КвірХоуму, розбили меблі та обладнання. Слідство, яке ведеться Дзержинським відділком поліції міста, досі не може просунутися в розкритті цього злочину.

Ще один поширений тип злочину на ґрунті гомофобії: зловмисники, які належать до гомофобних угруповань, знайомляться під виглядом геїв в соціальних мережах з реальними геями, запрошують їх на зустріч, а там компанією знущаються над гомосексуалами, знімають це на відео та викладають в Інтернеті, хизуючись цім.

Олександр Зінченков

Правозахисний ЛГБТ Центр «Наш світ»