Публікації

Українські націоналісти та КиївПрайд: інший погляд

Українські націоналісти та КиївПрайд: інший погляд

Український націоналізм та права ЛГБТ-спільноти: зважаючи на заяви деяких українських правих рухів, ці речі не сумісні, адже праві рухи відчувають загрозу собі у публічній маніфестації відмінного від умовно «традиційного» способу життя. Саме тому надзвичайно цікаво почути інші голоси зсередини правих рухів, голоси тих, хто брали та беруть участь у війні в Донецькій та Луганській області, адже саме до них найчастіше апелюють прихильники заборони та агресії стосовно публічних подій, які артикулюються потребу захисту прав ЛГБТ.

У цій статті подано пряму мову учасників та учасниць АТО, членів та членкинь правих угрупувань. Ми публікуємо ці позиції як частину широкої дискусії про цінності українського суспільства, у якій питання прав ЛГБТ-спільноти є одним із непростих, але наріжних питань. Ми не завжди поділяємо риторику та позиції, висловлені у прямій мові, але вважаємо їх необхідною частиною ненасильницького суспільного діалогу.

Не вірте словам тих, хто каже, що атошникам немає справи до ЛГБТ, що їх ображає Марш рівності

Учасниця АТО Юлія Толопа, яка воювала за Україну під час найактивнішої фази війни, вже не перший рік відкрито підтримує рух за права ЛГБТ-спільноти. Юлія закликає своїх товаришів та товаришок по службі приєднатися до неї на Марші Рівності та довести, що в нашій країні всі люди мають право на повагу та гідність.

-  Більшість з мого оточення впевнені, що всі люди є рівними. Вони розуміють, що будь-які меншини – і сексуальні в тому числі – не становлять жодної загрози для суспільства. Я це кажу про своїх знайомих, які разом зі мною беруть участь у правому русі, які разом зі мною були на війні на Сході України – про справжніх патріотів. Не вірте словам тих, хто каже, що атошникам немає справи до ЛГБТ, що їх ображає Марш Рівності. Я хочу закликати людей розплющити очі! ЛГБТ-люди є, вони були та є в АТО, навіть серед високих чинів були геї. Але не всі могли відкрито про це заявити. А ті, що зважувалися, зазнавали дискримінації – такої ж, від якої меншини зараз потерпають по усій країні. Людей просто проганяли. Тих, хто пліч о пліч протистояв російській агресії! За що?! Якщо так буде далі, якою стане наша країна? Я впевнена, що нам треба об’єднуватися, а не розпалювати внутрішню ворожнечу через те, що хтось з нас відрізняється, - каже Юля.

Для самої Юлії мотивацією підтримувати КиївПрайд стала зміна світогляду:

- Я, права з 14 років росіянка, пішла захищати Україну зі зброєю в руках. І тут, в Україні, в мене відкрилися очі, я почала приймати людей такими, які вони є. Я борюся за правду. ЛГБТ-спільнота є в Україні, і потрібні рівні права. Я знаю, що не всі мої знайомі підтримують мене. Я не раз обговорювала цю тему з правими, і це дуже важко. Не всі розуміють, що немає ані юридичних, ані моральних законів, які б дозволяли принижувати чи бити людей за те, що вони виходять на мирне зібрання заявити про себе та свої права. Якщо ж люди хочуть проявляти агресію – то чому вони не йдуть в АТО? Чому вони не направляють цю агресію на захист держави?.. КиївПрайд та Марш Рівності – це мирний захід, і моя головна мета – не допустити насильства. Заради цього я йду на Марш, - підкреслює Юлія.

ЛГБТ-люди є, вони нікуди не подінуться. Вони були і є в АТО, вони задіяні у волонтерстві

Свою підтримку виказав також Кім – рядовий «Айдару» родом із Сум. Незважаючи на те, що його особисте життя ніяк не пов’язано з рухом на підтримку ЛГБТ-людей, Кім розуміє, що підтримка меншин – соціальний обов’язок усіх людей, що живуть в Україні та сподіваються змінити її на краще.

- Щоб отримати нове та краще життя, українці повинні як мінімум зрозуміти, що недоторканість особистості та її приватного життя – основа справжньої демократії. А те полювання на «інакших», яке зараз ведуть агресивно налаштовані праворадикали – це спадщина радянської ментальності. І я вважаю, що найстрашніше, що зараз може статися з нашим поколінням – це поширення тої спадщини, з тоталітарної начинкою всередині. Люди, які позбавилися цього «совка», адекватно сприймають КиївПрайд та ЛГБТ-рух в цілому. Так, в мене є праві друзі, які не в захваті від руху за права ЛГБТ, але в них немає ніякого бажання проявляти з цього приводу якусь агресію. Ця тема просто їх не стосується – все. І є розуміння, що немає сенсу боротися з тим, що неможна зупинити. ЛГБТ-люди є, вони нікуди не подінуться. Вони були і є в АТО, вони задіяні у волонтерстві. І у адекватних людей, які здатні до критичного мислення, ця парадигма вкладається в голові. Ми двадцять років були сплячою нацією під впливом північного сусіда. І зараз важливо перемогти його не тільки на полі бою, але й в своїй голові. Бо який сенс у перемозі над Росією, якщо після війни наша країна на неї ж і перетвориться. Саме тому я підтримую КиївПрайд та Марш Рівності – бо основа справедливого суспільства – це захист прав індивідів, їхнього приватного життя. А це включає й найменш захищених соціальних груп – включно з сексуальними меншинами, - наголошує Кім.

Скажуть, мовляв, не за те стояв Майдан, і не за те наші хлопці гинуть на фронті. Якраз ні, за те

Критикує агресію проти КиївПрайду і український націоналіст Віталій з Ніжина:

- Сумно від того, яка кількість патріотичних, про-українськи налаштованих людей раптом зреагувала на Марш Рівності (який вони вперто називають гей-парадом) у кращих традиціях тоталітарного совка. Ви не задумуєтесь над тим, що відра словесних помиїв і ненависті, що виливаються на учасників КиївПрайду достеменно нагадують те, що говориться й пишеться у путінській Росії й на окупованих територіях?.. Погано ліпиться визвольне гасло українського націоналізму «Свобода народам – свобода людині» з душком тоталітарного концтабору, яким виразно віє від таких заяв і реплік. А ті, хто називає себе християнами, пінячись від геть нехристиянської люті? Добре, що є панотці і вірні усіх конфесій, які можуть нагадати, що злобитися - то якраз є гріх. Кожен справжній священик і кожен щирий вірний, хто пам’ятає, як воно, бути переслідуваним і упослідженим за свою віру, за свої переконання, за саме лише право сповідувати й збиратися разом – напевно, зрозуміє й не погудить. Кожен, хто так само сидів по таборах і в’язницях «за віру» – той знає, якою дорогою ціною може обійтися людське право й людська свобода переконань, - каже Віталій.

Він сумнівається, що свого часу хтось із учасників українського визвольного руху, які відсиділи у німецьких та радянських таборах, став би активно переслідувати геїв:

- Ніхто, від самого Степана Бандери до звичайних хлопців-повстанців. Бо ті люди, які носили у нацистських концтаборах нашивки політичних в’язнів – добре пам’ятають, хто з нашивками іншого кольору також ризикував життям і здоров’ям за власну ідентичність. Знаю, що скажуть, мовляв, не за те стояв Майдан, і не за те наші хлопці гинуть на фронті. Якраз ні, за те. Аби у мирний час, на мирній території люди могли вільно збиратися й проводити такі маніфестації, збори, мітинги, фестивалі, які їм заманеться – окрім лишень сепаратистських і комуністичних. Чи ж не долучалися до Майдану тисячі українок і українців саме тому, що «ах ви ж падлюки, та з якого чорта ви людям забороняєте мирно збиратися, лупите їх і травите? Хай мені байдуже до Європи, але не втерплю, щоби людей так нагинали»?, - ділиться Віталій.

А для тих, хто ще досі не розуміє, яке відношення має КиївПрайд до українців та українок, які не є ЛГБТ-людьми, Віталій звертається з такими словами:

- «Люди такі, як ми» – це назва повісті О. Лисяка про визвольну боротьбу українського національного підпілля. Ці чотири слова могли би добре передати не лише героїку 40-50-х років минулого століття, а й ідею рівності й прав людини, що лежить в основі КиївПрайду та інших схожих акцій. «Люди такі, як ми» – апелює найперше до людської гідності і взаємної поваги, до визнання й розуміння іншого. Це гасло закликає задуматися, відрефлексувати – а справді-бо, це ж такі самі люди, як я, як моя сусідка чи сусід, друг чи подруга, родичі, партнери. Люди з такими ж важливими і різноманітними проблемами, сподіваннями, мріями, побоюваннями, радощами й горем. «Люди такі, як ми».

Розмовляла Наталя Тонких