Публікації

Що думають українські політики про КиївПрайд?

Що думають українські політики про КиївПрайд?

Коли йдеться про заходи, пов’язані з ЛГБТ-тематикою в Україні, публічну підтримку їм варто очікувати від іноземних дипломатів, але аж ніяк не від українських політиків. Це можна пояснити багатьма причинами. Зокрема, і страхом народних обранців розгубити свій електорат серед досить консервативного українського суспільства, і особистими упередженнями щодо ЛГБТ-теми, і не усвідомленням того, що йдеться не про сексуальну орієнтацію,а про фундаментальні права людини тощо. Але факт лишається фактом. Українські політики мовчать, а то й дозволяють собі дискримінаційні зауваження стосовно подібних заходів. Утім, деякий прогрес все ж таки є. Минулого року в«КиївПрайді» вперше взяли участь народні депутати. Аж двоє – Світлана Заліщук і Сергій Лещенко.Крім того, цього року депутати з міжфракційного об'єднання «ЄвроОптимісти» засудили насильство, а ще пасивність поліції та міської влади Львова, що призвело до зриву Фестивалю рівності у цьому місті.Для політичного середовища – це, звісно, прогрес.

Напередодні «КиївПрайду2016» ми розпитали народних депутатів України про їхню публічну позицію щодо проведенняподібних заходів. Підтримують? Не підтримують? Чим аргументують?

 «ПОЛІТИКИ МАЮТЬ БУТИ ТАМ, ДЕ ЇХНЯ ДОПОМОГА І ПІДТРИМКА РЕАЛЬНО МАТИМУТЬ ЗНАЧЕННЯ»

Світлана ЗАЛІЩУК, народний депутат України, партія«БлокПетра Порошенка», член міжфракційного об’єднання «ЄвроОптимісти»:

Ми країна, що обрала євроінтеграційний курс. Одні з найважливіших цінностей, які поділяє демократичний світ,– це рівність і толерантність. Це значить, що ми поважаємо одне одного, ми толерантні одне до одного. Це і є реалізація тієї гідності, за яку ми боролися, зокрема, і на Майдані.Коли ми говоримо про Революцію Гідності, то люди найчастіше очікують, що будуть визнавати саме їхню гідність. Але так само має працювати і зворотній механізм. Ми боремося за гідність не тільки свою, а й за право визнавати гідність будь-кого іншого в цьому суспільстві. І якщо філософськи дивитися на Марш рівності, то, мені здається, через підтримку таких акцій, які відстоюють права людей, суспільство стає більш толерантним, а відповідно і щасливішим.

Що ж до політично-правового контексту. Наша Конституція гарантує нам як громадянам різні права, гарантує нам право на мирні зібрання, на свободу слова, на свободу вираження. Це основа розвитку демократії й сталого суспільства. І тому ЛГБТ-спільнота має таке ж право на свої зібрання, як, наприклад, і журналісти, які борються проти цензури і вимагають більше прав щодо доступу по публічної інформації. Так само, як, наприклад, волонтери, які вимагають унормувати їхню діяльність через законодавчі органи тощо. Абсолютно очевидно, що в українському суспільстві цю толерантність треба ще формувати і виховувати, і досить поширеною і проявленою все ще лишається гомофобія. Саме тому нам треба показувати, що ми здатні в цьому європейському суспільстві вибудувати більше толерантності.

На жаль, дуже мало моїх колег підтримують такі заходи… І заява президента Петра Порошенка, – попри його консервативність і релігійність, – про те, що люди мають право на проведення КиївПрайду – для мене була дуже важливою. Він показав себе справді як президент європейської держави.

Водночас нам треба все це проявляти тепер на дуже практичному рівні. І я хочу стояти біля людей, які борються за свої права, так само, як ми стояли на Майдані, як ми виходили на антикорупційні протести під Генпрокуратуру, коли вимагали звільнення Шокіна, як ми раніше виходили на протести, коли були побиття журналістів... Я думаю, сьогоднішні політики мають бути там, де їхня допомога і підтримка реально матимуть значення. І матимуть вплив.

Минулого року я на «КиївПрайд» їхала з французьким дипломатом. І він розповідав, що 30 років тому в його країні так само перші акції представників ЛГБТ-спільноти зустрічали протидію, їх били, переслідували, на них в суспільстві дивилися зверхньо, все це супроводжувалося дискримінацією, насильством, агресією тощо. Але історія, час, зусилля змінюють ситуацію. Змінюють ситуацію і бажання людей, практичні дії у законодавчому та побутовому напрямках, у напрямку демонстрації цієї культури.

Я думаю, перед нами довга дорога із побудови толерантності, у перетворення її в нашу рису. Але я вже зараз бачу зміни…

Я знаю, дехто з народних депутатів в приватних розмовах підтримували цей захід, але публічно побоялися, можливо, через страх осуду суспільства, яке є досить консервативним. Я бачу, як цей процес рухається – повільно, складно, – але рухається.

Найефективніше реформи відбуваються там, де є рух назустріч політичного лідерства – тобто певних людей, які готові на практичному рівні змінювати якісь норми,– і людей, які активно потребують і вимагають цього. І на цьому перетині відбуваються справжні зміни.

«Є ПРОСТО МОДА, ЯКІЙ РЯД МОЇХ МОЛОДИХ КОЛЕГ НАМАГАЮТЬСЯ СЛІДУВАТИ»

Ігор ЛУЦЕНКО, народний депутат України, ВО «Батьківщина»,член міжфракційного об’єднання «ЄвроОптимісти»:

Серед дискурсу прав людини сьогодні варто говорити про найбільш актуальні й корисні для суспільства речі. Тобто ми можемо дійсно повертатися до тих речей, які зараз активно обговорюються в Європі і є там модними, але після того, як розберемося з нашими домашніми порушеннями прав людини – вбивствами людей на сході, наприклад. У нас знову ж таки серед гендерної частини прав людини є багато питань, наприклад, щодо нерівності жінок в армії. Є питання, наприклад, надзвичайно великого відсотка невдалих шлюбів в Україні тощо. Тобто я б просто активізував і пріоритезував цей порядок денний, який ми маємо у гендерній сфері прав людини. Натомість є просто мода, якій ряд моїх молодих колег намагаються слідувати. Але я, чесно кажучи, не розділяю цей підхід, бо в нас тут своя країна зі своїми проблемами.Давайте їх вирішувати у першу чергу.

Я за те, щоб визначитися з пріоритетами, які права людей треба відстоювати, в першу чергу, в тому числі і в сфері, дотичній до тематики «КиївПрайду». І я думаю, тут не потрібна підтримка політиків. Якщо хтось хоче, щоб якийсь захід пройшов справді безпечно, то треба вдатися до практики Януковича, за якого був проведений перший захід такого типу. А саме до посиленої охорони «Беркутом». Тоді це вперше, наскільки я пам’ятаю, вдалося зробити.

Я не думаю, що тема ЛГБТ-прайду зараз є найбільш актуальною для України. Хтось думає, що якщо ми будемо робити такі заходи, то станемо ближчими до Європи. Але Європа – це набагато глибше і ширше поняття, і вона не через те Європа, що там певні меншини мають право на певні пільги. Скоріше навпаки.

«РІВЕНЬ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ – ЦЕ ПОКАЗНИК РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА»

Андрій ТЕТЕРУК, народний депутат України, партія «Народний фронт», в минулому – командир батальйону патрульноїслужбиміліції особливого призначення«Миротворець» МВС України:

Кожна людина має конституційні права і має повне право їх реалізовувати згідно із законом тоді, коли вважає за потрібне. Це стосується і Маршу рівності. У наших радикальних організаціях працюють деякі росіяни, які намагаються надати цим заходам і цій темі загалом відтінок провокацій. Вони озвучуючи прямі погрози – перетворити Марш рівності на «криваву кашу», імені це категорично не подобається. Це виглядає як провокація і порушення законних прав людей. І я вважаю, що тут слід працювати нашим правоохоронним органам, щоб убезпечити мирних громадян від тих погроз, що лунають на їхню адресу. У нас вільна країна, і я вважаю, що всі, хто хоче реалізувати свої права, повинні мати таку змогу. Не зважаючи на те, якої віри, кольору шкіри та якої сексуальної орієнтації вони...

Погрози ж варто розглядати в контексті порушення українського законодавства. Отже, має місце певна погроза і заклик до застосування насильства щодо певних осіб, і тут наші правоохоронні органи повинні діяти на випередження. Тут повинна навести лад держава – у конституційний і законний спосіб. Ці погрози речників радикальних рухів є недолугими і, на мій погляд, досить низького рівня з точки зору інтелекту і моралі.

Рівень дотримання прав людини – це показник розвитку суспільства. Чим більш розвинене суспільство, тим краще держава захищає і гарантує права своїх громадян. Чим нижчий рівень, тим менше приділяється уваги цим питанням. Ми нині на правильному шляху. Незважаючи на те, що зараз ми потерпаємо від агресії з боку Російської Федерації, ми робимо правильно речі, наприклад, прийняли новий закон про Трудовий кодекс.

«ПОГРОЗИ Й ЗАКЛИКИ ДО НАСИЛЛЯ МАЮТЬ БУТИ ПУБЛІЧНО ЗАСУДЖЕНІ, ЗОКРЕМА Й НАРОДНИМИ ДЕПУТАТАМИ»

Альона ШКРУМ, народний депутат України, ВО «Батьківщина»,член міжфракційного об’єднання «ЄвроОптимісти»:

Будь-які події, які підтримують права людини, розвиток прав людини і рівність громадян – абсолютно важливі. Якщо цим заходам загрожує небезпека, то ми маємо виступати проти такої агресії, засуджувати її йговорити про захист прав людини. А от щодо брати участь у таких акція – це особистий вибір кожного.

Нам доводиться вибирати, в яких подіях брати участь. Ми не можемо одночасно бути в багатьох місцях, а важливих подій насправді багато. Темаправ людини –завжди на часі, але ми не можемо бути всюди і підтримувати своєю присутністю все й одразу. Тут кожен депутат сам вирішує, в яких подіях брати участь.

Що стосується відкритих погроз учасникам таких заходів та заклики до насилля, то вони мають бути публічно засуджені, зокрема, й народними депутатами. Ми маємо звернутися до правоохоронних органів, щоб вони посилили заходи безпеки й звернули увагу на погрози щодо будь-яких мирних зібрань.

«ПРАВА ЛЮДИНИ НЕ МАЮТЬ РОЗМЕЖУВАНЬ – НА ПРАВА ПЕРШОГО ТА ДРУГОГО СОРТУ»

Сергій ЛЕЩЕНКО, народний депутат України, партія«БлокПетра Порошенка», член міжфракційного об’єднання «ЄвроОптимісти»:

Марш рівності – це захід на захист прав людини, і його проведення є чітким індикатором прогресу Україні протягом останніх двох років, оскільки Майдан був не стільки проти конкретного Януковича, скільки за європейські цінності і права людини, за права кожного з нас. Відповідно, ми не можемо говорити про прогрес після Майдану, якщо проведення подібних заходів зіштовхується з блокуванням, а їхні учасники – з погрозами.

Я сподіваюся, що цього року вдасться провести Марш рівності десь у центрі, а не у віддалених районах міста, не десь в гетто. Заради безпеки учасників. Тому що подібні заходи на обмеженій території, як показує минулорічний досвід, жодним чином не убезпечує учасників від нападів, а навпаки створює додаткові переваги для агресивно налаштованих людей, які не поважають права інших.

Якщо хтось дозволяє собі дискримінаційні висловлювання щодо учасників Маршу рівності, зокрема, і народні депутати, то це вказує лише на культурний рівень цих людей. Що стосується підтримки українськими політиками подібних заходів, то минулого року вперше у Марші рівності участь брали два депутати – я і Світлана Заліщук. Ми безпосередньо вийшли на нього разом з іншими учасниками. І це теж важливий сигнал змін, які відбуваються.

Що стосується проявів нетерпимості, то люди, які це собі дозволяють, показують, що їхні демократичні погляди часто є лише риторикою, а не реальними діями.

Часом можна почути як аргумент, що поки війна, таких заходів не можна робити, цю тему не варто піднімати. Я завжди наводжу у приклад Ізраїль, де війна триває роками, але там сфера прав людей розвивається, зокрема і прав ЛГБТ-спільноти. Там узаконено одностатеве партнерство і, відповідно, права і обов’язки людей, які вступають у це партнерство. Або приклад Греції, яка є православною країною, але там так само є узаконення прав та обов’язків одностатевого партнерства. Тому люди, які використовують такі аргументи, або взагалі не володіють інформацією, або є свідомими брехунами.

Чому особисто я беру участь у цій події? Для мене важливо показати, що, по-перше, права людини не мають розмежувань – на права першого та другого сорту. Крім того, для мене як представника нового типу політиків важливо показати, що політики змінюються, стереотипи і теми-табу зникають. Більше того, люди, які потерпають від дискримінації, можуть мати серед політиків союзників. На відміну від інших пострадянських країн ми не замовчуємо тему одностатевого партнерства і в політиці будемо просуватися в напрямку легалізації такого партнерства і гарантування прав партнерів.

Я прогнозую, що цього року на Марші рівності має бути більше депутатів, оскільки я попередньо чув про бажання ще кількох людей долучитися до цих заходів. Тобто їх буде більше ніж двоє. І це – прогрес.

«Я НЕ ЗНАХОДЖУ ПІДТВЕРДЖЕННЯ ТОГО, ЩО У НАС СЕКСУАЛЬНІ МЕНШИНИ МАЮТЬ ЯКІСЬ ДИСКРИМІНАЦІЙНІ ПРОБЛЕМИ»

Олександр БРИГИНЕЦЬ, народний депутат України, партія«БлокПетра Порошенка»:

Моя позиція щодо Маршу рівності, «КиївПрайду» і подібних заходів така, що все в країні повинно відбуватися природно. Якщо в країні є якась конкретна проблема і є люди, які готові протестувати, добиватися якихось прав, яких в них, як їм здається, немає – і це природний процес, який відповідає подіям в країні, – це нормально. Якщо ж треба проводити певні марші тільки для того, щоб виглядати так, як інші країни, де є із цим проблеми, то я вважаю це неправильним. В Україні всі процеси повинні відбуватися не на догоду Росії, Європі чи США. Що ось, мовляв, посли США і європейських країн хочуть такий марш, і якісь українські депутати його підтримали, щоб показати американцям і європейцям, що ми цивілізована країна – як на мене, це фальшиво. У даному випадку, як мені здається, певні процеси, запущені в тому числі ЛГБТ-спільнотою, це процеси, які запущені тільки для того, щоб певні політики могли продемонструвати іншим певним політикам, які вони прогресивні і просунуті. Така моя точка зору.

Якщо справді існують якісь проблеми, то вони знаходили б своє підтвердження в судових процесах, у ЗМІ. Коли я читаю пресу, коли дивлюся судові процеси, я не знаходжу підтвердження того, що в нас сексуальні меншини мають якісь дискримінаційні проблеми. Мені було б дуже цікаво почути, але поки що я про такі судові процеси не чув. Виявом проблеми, передусім, є не акції протесту, а реальні проблеми, які знаходять підтвердження в реальному житті – через проблеми конкретної людини в конкретному місці, яка може бути віддзеркалена певними судовими процесами.

Оскільки таких процесів не існує, то, відповідно, можна сказати, що такої проблеми у масштабному вимірі в країні немає. А раз такої проблеми немає, немає і сенсу проводити якісь марші для того, щоб подолати цю проблему. Це моя точка зору. І це стосується не лише сексуальних меншин, це стосується будь-якої групи людей чи будь-якої окремої людини.

Немає жодного політика в Україні, який би публічно виступив за те, щоб будь-яка людина піддавалася дискримінації будь за що. Усі люди в Україні повинні мати рівні права, але не спекулювати рівністю цих прав для того, щоб попіаритися, бо це одне, а показати проблеми і закликати людей разом їх вирішити – це інше. Це зовсім різні речі.

«ПОТРІБНО БІЛЬШЕ ПРОСВІТНИЦЬКИХ ЗАХОДІВ…»

Сергій КІРАЛЬ, народний депутат України, політична партія «Об'єднання «САМОПОМІЧ»,член міжфракційного об’єднання «ЄвроОптимісти»:

У ситуації, яку ми сьогодні маємо з російською агресією, є загроза дискредитації цього питання ЛГБТ, його маргіналізації і окремих маніпуляцій. Я не виключаю, що працюють російські спецслужби, які розуміють, що тематика ЛГБТ в українському досить консервативному суспільстві сприймається не завжди однозначно. А тут ще нещодавно підписана угода про асоціацію з ЄС і прагнення українців бути частиною Європи, чому очевидно противиться Росія. І російські спецслужби будуть використовувати ці заходи, щоб продемонструвати всьому світу через різного типу провокації і проплачених провокаторів, які будуть підбурювати до агресії, що Україна не готова бути Європою і не готова до європейських цінностей. Тому, мовляв, її треба лишити у спокої і повернути до політичного інтересу і впливу Росії. Я не виключаю і таких сценаріїв.

З одного боку, такі події як Марш рівності завжди на часі, бо це права людей. З іншого боку – є брак інформації. Тому потрібно більше просвітницьких заходів у різних суспільних групах і середовищах. Фахові професійні дискусії. Важко буди однозначним у цьому питанні. Потрібно бути мудрим, потрібно зважати на той контекст, на ті обставини, в яких ми живемо. І потрібно все-таки більше ресурсів залучати для поширення більшої кількості інформації про права людини і про ЛГБТ-тематику. У тому числі потрібно працювати з церквою.

Тобто спочатку потрібно наситити інформаційне поле, розвіяти страхи, подолати стереотипи, а вже потім вдаватися до таких масових публічних акцій, інакше вони перетворяться на провокативні речі і можуть бути використані проти нас.

Підготувала Марія Семенченко, Центр інформації про права людини