Традиції і порядки ЛГБТ+ сімей: Ночек + Альона

Традиції і порядки ЛГБТ+ сімей: Ночек + Альона

Ноча і Альона разом 8 років. Їхня історія кохання стала відомою людям після зіграного весілля на Куражі – популярній київській барахолці. Дівчата разом уже 8 років, мають двох кумедних собак – Енджі та Луну, сад із трояндами, де вони проводять багато часу влітку і затишний дім.

У перервах між зйомками Альона розпалює камін дровами, а Ноча готує чай для всієї команди. Відчувається, що в цьому будинку люблять приймати гостей звикли до довгих розмов.

Ноча: Ми познайомилися за дуже дивних обставин у нічному клубі. Альона була коханкою моєї дівчини, з якою я жила 8 років. Коли я випадково побачила її – то все для себе зрозуміла і вирішила дізнатися, що ж вона за одна. Почали спілкуватися, але наступні 9 місяців ми наче як «дружили». Тобто, Альона зі мною дружила, а я з нею не дуже. 9 місяців я її добивалася, а потім усе і сталося.

Ми ходили просто гуляти куди-небудь: на виставки, в театр, в кіно, в музеї, тому якщо це можна вважати побаченнями, вперше ми зустрілися в «Пасажі» і пішли дивитися в кінотеатр фільм. Правда, ми обидві досі не можемо згадати, що то був за фільм.

Альона: У мене спочатку була купа різних змішаних почуттів. Коли ми побачили одна одну, я ще мала закоханість в іншу людину. Подумала, що цікава дівчина, але все було досить неясно для мене. Це вже потім я почала потроху розслаблятися і далі вже закохалася на повну. У той день, коли зрозуміла, що маю дуже сильні почуття до Ночі і що це все – воно, ми і почали зустрічатися.

Ноча: Це саме був мій День народження. У мого дяді День народження 3-го березня, а в мене – 4-го. І ми завжди святкуємо з 3-го на 4-е. Я мала їхати до дяді, а з іншого боку – хотіла запросити гостей. І розповідала Альонці, як би мені це все провернути. Вона каже: «Ти узагалі не переживай. Я сама за продуктами сходжу, сама твоїх друзів зустріну, ми самі там усе наготуємо, а ти вже приїдеш з Дня народження дяді на власний і будемо святкувати». Це був неймовірний день.

Про найважливіше у стосунках

Альона: Найбільше я ціную Ночу за довіру. За те, що ми можемо усе проговорити і обсудити, знайти середину для нас обох.

Ноча: Я би сказала, що ці стосунки для мене – еталон стосунків. І моя думка, що любов так і виглядає. Це коли в парі є абсолютна взаємодовіра, взаєморозуміння і взаємоповага. Ми діаметрально різні. Але діалог – це наше все. І ми завжди знаходимо як нам вирулити абсолютно будь-яку незрозумілу ситуацію. Думаю, саме так і має бути у всіх парах.

Про найприємніший спогад разом

Ноча: У нас мільйон спільних приємних спогадів і дуже важко отак одразу вибрати якийсь один. Але, мабуть, найулюбленіший – це поїздка в Занзібар. Це був дуже вилюблений готель, ми за нього дуже боролися, його ніде не було, окрім як в TripAdvisor. І треба було якось долетіти. Ми мали цілу купу перешкод, які треба було подолати, щоб потрапити саме в цей готель. А він такий на обриві біля океану, увесь потопає в зелені, всі ці автентичні будиночки з гілок… З приватним заходом в океан. За бажання – ти взагалі можеш не бачити інших людей. Коли ми приїхали, знайшли місцевого хлопчину, який показав нам серце Занзібара. Усі ці місцеві традиції, звички, колорит. Ми були там, куди не водять туристів. І майже кожен день пропадали пропадом у неймовірних місцях.

Альона: Потім ходили на місцеву дискотеку, про яку туристи не знають і там не бувають. Кожен там приходить з трьома перевдягачками, перевдягаються протягом дискотеки. Там усі фігури такі красиві, усі ці форми, рухи, кольори. Дуже гарно, неймовірно. Місцеві танці – це просто феєрія.

Про весілля

Альона: Ми спочатку взагалі ніколи не хотіли весілля.

Ноча: Ми ні одна, ні інша, ніколи не планували таким займатися. Поки Альона Гудкова – організаторка Куражу – одного разу каже: «Тобто ви не хочете весілля? Це що ще таке?» Вона, насправді, мама нашого подружнього життя. Альона розповіла що стосунки з її чоловіком Саше. після весілля  стали ще на порядок крутішими, вищими. «От уявіть, що ви зараз пливете найбільшою річкою, а потрапите в океан». Вона так натхненно про це розповідала, що я уже була майже згодна з її думкою. А в кінці Альона сказала: «Мене нічого не цікавить, обирайте місяць, ми вас одружуємо на Куражі. Усе допоможемо, дамо локацію, світло, звук, усе що хочете. Вибирайте місяць». Отак і вийшло.

Це було все дуже сильно приголомшливо. Оскільки ми про це ніколи не мріяли, ми абсолютно загубилися. Це були сльози. Це було «боже, шо нам робити». Ой, а треба ж, мабуть, квіти. А взагалі обручки було би непогано. Словом, таке неслося. В результаті ми викликали мою сестричку, вона режисерка. І викликали її подругу – Машу. Вона узагалі режисерка масових заходів. І вони сказали: «Так, все, припиняйте ревіти. Просто напишіть нам, що ви хочете. Ми все організуємо». І оскільки ми ніколи не планували весілля, у нас не було взагалі ніяких відкладених фінансів. Ми ще хотіли, щоб воно було відкритим, щоб будь-хто міг прийти, подивитися, що ми нормальні живі люди, найзвичайнісінькі. Одна з місій була – це надихнути інших людей не боятися. Щоб усі подивилися і зрозуміли: «Ой, так з усіма все окей: і з нами все окей». Може, хтось би зрозумів, що з його батьками усе окей. Хтось би зрозумів, що з його дитиною усе окей. Отака була додаткова місія у цього весілля. Ми вирішили, що якщо ми робимо це весілля, то будь-хто може прийти і погрітися біля нашого кохання.

Але в нас не було ніяких знань, як це робити і абсолютно не було фінансів. Я написала пост у Фейбуці. Сказала, що цим займається Льоля – моя сестричка. І люди всі почали писати, пропонувати допомогу, запитувати. Люди, яких я могла знати 7 років тому із занять танцями, однокласники, яких давно не бачила, просто ті, хто читав мене чи знав заочно. Ми після весілля порахували, скільки людей нам допомагали. Вийшло близько 80 осіб.

Хтось допомагав фізично: фарбував там, будував барну стійку для велкам дрінків. Хтось давав світильники. Хтось готував реквізит. Хтось купував еко-метафан. Хтось просто надсилав гроші на всі транспортні витрати. Хтось замовляв, щоб машину його прикрасили і увесь день нас возив. Хтось оплатив номер у готелі, щоб нас там прихорошили і потім привезли на Кураж. Це було невимовно зворушливо. І ще ж нам нічого не показували! Усе було для нас сюрпризом. Коли ми вже прийшли, побачили цю неймовірну локацію, купу людей…

Я пам’ятаю, що була дико щаслива, але разом із тим мене трусило, як якийсь осиновий листочок. У той момент стало зрозуміло, що це ми не просто організовуємо якусь дуже класну подію, а що нас зараз одружать! І тепер ми от святкуємо чотири річниці.

Альона: Як познайомилися. Коли ми почали зустрічатися. Потім весілля і потім розпис. Ми усі чотири дати святкуємо.

Ноча: Якщо у нас є час і можливість, ми сідаємо в машину, їдемо в якесь місто, щоб не більше 4-х годин їзди. Ми взагалі дуже любимо їхати, дивитися дорогу, пити каву, курити у вікно. Дорога – це вже і так частина святкування. Обираємо якийсь затишний готель, гуляємо і пізнаємо місто і повністю віддаємося романтиці. А коли немає часу, ми стелимо чайхану біля каміну, запалюємо його і святкуємо шампанським із устрицями. Це Альона ввела традицію устриць. Навіть коли мало грошей вона завжди умудряється їх купити.

Ноча: Коли йшла підготовка до Куражу, один новинний портал попросив чи можна про нас зняти історію. Вони її зняли і виклали. І там хтось із Міністерства юстиції це побачила і подзвонила Кирилу Барашкову. І сказала: «Давай допоможемо дівчатам». Цей Кирило Барашков через когось із дівчат з Куражу знайшов мою сестру і через сестру нас і каже: «Я вам абсолютно все допоможу, вам треба буде тільки купити квитки і там зняти готель. А все інше, всю іншу організацію я повністю беру на себе». Отакий нам був подарунок.

Альона: До цього ми теж дивилися. Нам хтось сказав: «Ви не хочете офіційно розписатися?» І ми такі: «Ну давай погуглимо». І почали гуглити, а там цілий жах просто. Якщо не платити агентствам, а робити самим, то дуже дорого.

Ноча: І нічого не зрозуміло. А тут цей Кирило дзвонить: «Я вам усе допоможу. Зараз приїду». Приїхав, відсканував наші паспорти і каже: «У якій країні ви хочете?» А ми кажемо: «Там, де найпростіше». А він каже: «Тоді Португалія». Бо там саме по оргмоментам було найшвидше і найпростіше. І все. І ми вибрали дату, поїхали і розписались. А на самому весіллі на Куражі він вийшов з пакетом документів, ми розписалися, він їх запечатав і DHL надіслав у Португалію.

Про свій ідеальний день

Ноча: Зазвичай Альона прокидається перша, у неї дзвонить будильник. Я її пеленаю ковдрою, загрібаю в обійми і 10 хвилин не випускаю. Це в нас називається «русалонька». Потім Альона встає, я ще сплю, а коли прокидаюсь, я співаю яку-небудь закличну пісню. Щось про неї. Альона чує, приходить і я її знову забираю під ковдру. Отак у нас починається ранок.

Альона: Так у нас починається більшість ранків. А потім уже можна бігти вирішувати свої справи і все інше. Найбільше ми любимо вихідні влітку. У нас сад і ми любимо виходити до себе в троянди. І там що-небудь робити. Пазли складати, наприклад. Нам також подарували чан, тому іноді ми палимо багаття і дивимося дивні програми.

Ноча: Взагалі ідеальний день – це коли нікуди не треба, і завтра нікуди не треба. Ми вигадуємо собі якусь розвагу. Ходимо гуляти в ліс. Або знову ж таки їдемо кудись щось дивитися. Якийсь покинутий млин або якусь напів церкву. Ми любимо дорогу і подорожі.

Про святкування та відпочинок разом

Ноча: Ми, звісно ж, іноді танцюємо, але це в нас трапляється «дискотека – дві людини». Іноді нас «нагрібає» раптом такий радісний настрій і ми виносимо колонку на ґанок будинку і включає Альонка якийсь свій плейлист з репачини і латини. І в нас нічний клуб на ґанку, ми удвох там танцюємо. А річниці ми святкуємо завжди якось романтично. Або ми кудись їдемо, або це камін і устриці. А взагалі ми дуже сильно любимо традиції. У нас дуже багато таких традиційних свят, які ми любимо і чекаємо. Новий рік, 14 лютого, дні народження, річниця весілля. Кожного 2-го числа ми їздимо вітати в Київську область мою бабусю з Днем народження. Усією сім’єю збираємось і їздимо вітати. Ще у нас є традиція смажити шашлики в снігу, коли приїжджають Альонкині батьки. Виносимо садові меблі і під навісом смажимо шашлики.

Альона: Також можемо з наметами виїжджати кудись. А потім до глибокої ночі розпалювати багаття і розповідати всякі історії. Сидиш у темряві, зірки в тебе на плечах, навколо сосни. А зранку позбирати все сміття поряд із собою і забрати.

Про права ЛГБТ+ в Україні

Ноча: Конкретно мене і Альону ніхто ніколи в житті не утискав. Усі друзі, усі родичі, усі замовники знають, що ми пара і у всіх прекрасне ставлення до нас.

Але в нас є багато знайомих одностатевих пар, які завели собі дітей. І їм, звісно, складно, тому що цих дітей потім потрібно водити у лікарні, робити всі ці щеплення, планові огляди, записувати у дитсадки і таке інше. Тут, звісно, уже потрібні офіційні документи і підтвердження. Бо якщо якась вихователька не захоче віддавати дитину другій мамі, то прав у неї (у мами) нуль. Сподіваюся, рано чи пізно ми ще далі вирвемось із Середньовіччя і матимемо можливість узаконювати тут – в Україні – свої шлюби.

Про різницю між одностатевою та різностатевою парами

Ноча: Мені здається, що одностатева пара нічим не відрізняється від «традиційної». Абсолютно нічим. Усе те ж саме. Хіба що, мені здається, двом дівчатам або двом хлопцям може бути легше один одного зрозуміти, тому що зроблені з одного тіста.

І знаєте, що я вам скажу… Ми знайомі вже 10 років, а разом – 8 років. І ми досі кажемо одна одній: «Боже, як так сталося? Як я змогла взагалі тебе знайти і відвоювати?» Як взагалі серед такої великої кількості людей мені пощастило знайти саме ту свою людину.

Альона: Я зараз не перебільшую, але справді, ми майже кожного ранку прокидаємося щасливі, з посмішками і кажемо одна одній: «Боже, як добре, що ми одна одну знайшли».

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована