Традиції і порядки ЛГБТ+ сімей: Олександр + Олександр

Традиції і порядки ЛГБТ+ сімей: Олександр + Олександр

Олександр зустрічає нас у салоні краси в центрі Києва, поки інший Олександр закінчує працювати з клієнткою і готується до зйомки. Попри всю їхню стриманість на людях, відчувається, що у цих чоловіків позаду довга історія кохання та стосунків. І хоча деякі особисті моменти вони замовчують, видно, що між Олександрами замість юнацької іскри почуттів є домашнє вогнище затишку та розуміння.

 

Про знайомство

Олександр 1: Ми познайомилися в ICQ у 2003-му році. Це була така соцмережа на той час, яку ми використовували для знайомств. Здається, я перший написав Саші. А може, це він мені написав. Я вже зараз не пам’ятаю, чесно. Але ми у той же день і зустрілись, поки в мене на роботі була перерва.

Олександр 2: Ми працювали поруч один з одним. От, зустрілись, ходили на обіди, гуляли постійно. Але в той час це було все трохи повільніше в плані знайомств. Тобто ти пишеш, ти чекаєш відповідь. Чи день, чи за тиждень хтось відпишеться. Але мені не здається, що наше побачення якимось чином відрізнялось від того, як зараз люди ходять на них.
Олександр 1:  Ну, так, нічим не відрізнялось. Але я думаю, що на другому побаченні ми остаточно все зрозуміли для себе. Зрозуміли, що будемо разом.

Про перше враження

Олександр 1: Пам’ятаю, як я чекаю Сашу на вулиці біля роботи – біля салону. І я побачив, що йде хлопець, який відрізнявся дещо зовнішністю від інших хлопців. Як знаєте, люди з різних міст, різних країн – вони по-іншому трошки одягаються, образ  трошки інший. І Саша так вирізнявся серед інших. Ми навіть досі пам’ятаємо, в чому були вдягнені тоді.

Олександр 2: Ну а Саша вже був модним відомим майстром, тому він так одягався екстравагантно. Словом, одна екстравагантність зустріла іншу екстравагантність.

 

Про весілля

Олександр 1: Ми вирішили одружитись і спочатку планували велике весілля. Потім дуже багато людей хотіли їхати з нами, і ми зрозуміли, що фінансово все це не потягнемо, бо Данія дорога країна. Тому ми остаточно вирішили, що поїдемо вдвох. Ми обидва не очікували, що це буде так зворушливо. Бо ми довго вже разом, для мене це взагалі третє весілля в житті. Я абсолютно не думав, що буду так хвилюватись. Хоча, насправді, сама церемонія тривала 3.5 хвилини. Це дуже коротко, але цього вистачає.

Взагалі, було дуже класно. Хоч сама церемонія у ратуші десь не більше 3-х хвилин, але цієї урочистості, святковості вистачає. Після розпису ми пішли в Королівський музей: в костюмах, краватках такі. Потім – у веганський ресторан. А вже після цього – святкували онлайн із нашими друзями.

Олександр 2: Це було дуже зворушливо. І  можу ще сказати, що коли кажуть, що це неважливо… Ні, це дуже важливо. Якщо ти не хочеш весілля – не роби. Але якщо хочеш, то маєш право мати ці чутливі моменти у своєму житті.

Олександр 1: Ми також вирішили одружитися, щоб мати спільний офіційний документ. Саша з ЄС, я з України. Ми разом прожили 18 років! Надбали квартиру, будинок, ще щось… І в який момент я відчув, що це треба зробити на майбутнє. Сподіваюся, що в Україні якнайшвидше легалізують одностатеві шлюби. Нам от хотілося мати офіційне підтвердження того, що ми разом. І це теж важливо. Хоч ми і маємо офіційний документ у ЄС, але у нас нічого не вирішує.

Олександр 2: Цей от розпис… Це ж цілий ритуал! Ти стоїш і розумієш, що даєш клятву іншій людині при свідках! Тому, це не просто «підпишемо папірець».

Олександр 1: Церемонія відбувалася англійською мовою. Але я так розхвилювався, що взагалі не міг нічого зрозуміти. Реєстраторка просить сказати «full name» (це ж база англійської мови!) А я стою, вилупився і не можу зрозуміти. Просто розхвилювався і кажу: «Олександр…» А вона запитує: «Ви точно розумієте, де ви знаходитесь?»

Про кохання

Олександр 1: Я думаю, шо це слово немає пояснення. Але я переконаний, що це такий дар, який не кожній людині взагалі дається.

Олександр 2: Для мене «кохання» – це постійне прагнення один до одного.

 

Про побут

Олександр 1: Я раніше встаю, десь о п’ятій, йду займаюсь своїми справами. Саша любить поспати, довше залишається в ліжку, куди я приношу наших собак. Спочатку їду в спортзал, а потім на роботу. І на роботі ми вже зустрічаємось.

Олександр 2: Ми багато чого робимо разом, коли ми вдома. У нас собаки, кішка, будинок, сад біля нього. Нема коли сумувати. Але розподілу, хто що робить, у нас немає. Я, наприклад, більше люблю приймати гостей, а Саша більш стриманий у цьому. Саша любить бути зіркою. Щось там приготувати, щоб усі його хвалили.

Олександр 1: Ну і ще ми вегетаріанці, тому постійно готуємо вегетаріанські страви.

Олександр 2: Це постійний творчий процес у пошуку нових концепцій…

 

Про свята і традиції

Олександр 2: Найбільше ми святкуємо день, коли почали жити разом. Зазвичай ідемо в ресторан, бо вдома вже стільки з’їдено…

Олександр 1: А ще любимо Миколайчика і Різдво. Якраз приїжджають мої діти, ми ділимось подарунками, знаходимо їх під ялинкою. А до батьків їздимо на Новий Рік і ще на Великдень.

Про права ЛГБТ+ в Україні

Олександр 1: У мене є друг, який живе в Берліні зі своїм чоловіком. І коли ми приїхали в гості до них, почали про права говорити. Друг каже: «Каже, Сашо, ну немає якихось прав. Є закон, по якому людина, яка тебе образить, буде покарана». Наприклад, якщо в Німеччині тебе якось образять через належність до ЛГБТ+ людей, то людина оплатить штраф за це. Ти звернешся в поліцію, а поліція прийме міри. От оце захищає. Я б хотів, щоб і в Україні це було. Ну і звичайно я хотів би реєстрацію повноцінного шлюбу, який є у всіх людей. Це повинно так бути. Ну чим ми відрізняємось від інших? Ми так само працюємо, так само сплачуємо податки… Я знаю, що багатьом це незрозуміло і навіть всередині ЛГБТ+ спільноти теж із цього приводу сперечаються. Але так повинно бути.

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована